Так зложилася доля, що професією моїх батьків стала медицина. Моя улюблена мама працює медсестрою у відділенні інтенсивної терапії й реанімації. Прийшла вона по розподілі після училища, так так і залишилася там.
За плечима в мами більше 10 років роботи в цьому нелегкому відділенні. Тому що мама одна з найбільш досвідчених фахівців, то відповідає за навчання новеньких медсестер, які приходять по закінченню училища, а також студентів, що проходять практику. І хоча дівчиська, неначебто й багато чого знають, але це теоретично. На практиці виходить по – іншому. У відділенні хворі всі важкі – хто після операції, хто в несвідомому стані, хто після гіпертонічного або серцевого кризу…
Тому медсестрички часто не знають(а буває й бояться) як правильно перестелити або переодягти лежачого хворого, як такому поставити крапельницю або зонд. Всьому цей і вчить мама. Я думаю в неї це добре виходить, тому що завдяки її терпінню й підтримці, у відділення після закінчення училища прийшло працювати більше 10 медсестер, що проходили в неї практику. Мама дуже любить свою роботу й щораз радується успіхам і досягненням своїх новачків. А от тато в мене – лікар – стоматолог. Так до того ж ще й дитячий. Тато працює в дитячій поліклініці й у нього на ділянці біля тисячі дітей
Всі вони абсолютно різні й за віком, і по характері, але з кожним він знаходить загальну мову. Він знає, про що поспілкуватися з підлітком, яку казку розповісти дошкільникові і як заспокоїти маляти. Адже справжній фахівець повинен бути й гарним психологом – уміти вислухати людину, заспокоїти, вселити надію, упевненість. І в тата це дуже добре виходить – навіть якщо дитина заходить у кабінет у сльозах, то виходити звідти посміхаючись
Я це бачив багато разів і дуже пишаюся батьком. Працює тато в поліклініці теж більше 10 років, на роботі його цінують за високий професіоналізм і більшу працездатність. Кожні 3 роки батько проходить курси підвищення кваліфікації, а торік проходив практику в Німеччині. Завдяки батькам, я знаю, що буду працювати в медицині.
